На тлі єдності всього світу у час Третьої світової війни, яка, як і минулі дві, не просто зачіпає нашу країну, а й повністю розгортається та проходить на нашій території, особливо контрастною є роз’єднаність українських церков.
З московським сатанатом все було зрозуміло і до початку війни. Їх релігійні переконання і віра не в Бога, а у “священну ідею російського світу” просто не дає їм можливості бачити Істину, чути Слово Боже і навернутись до Христа, Який єдиний може зцілити духовні рани і привести до спасіння. Ідол “російського світу” і бог брехні, якому вони покланяються, так просто їх не відпустить. Навіть тоді, коли окуповані ними святині бомблять сатаністи їх же “російського світу”, вони брешуть собі священними канонами, створеними їх богом їм же на погибель.
Все ж я не покидаю надії і щогодинно молюся за чудо єдності решти українських церков. Причини їх роз’єднання не лежать у їх історії. Навіть спричинене гордістю (бо розділення завжди є наслідком гордості) прикре і скандальне непорозуміння великих християнських конфесій вже було подолане порозумінням патріарха Афінагора із папою Павлом VI у день святого для обидвох конфесій святителя Амврозія Міланського 7 грудня 1965. Час ратифікації “діалогу любові” цих двох воістину святіших очільників церкви настав давно, але дотепер блокувався не в останню чергу представниками московського сатанату. Хіба не варто згадати про відсутність анатематичної (а це означає і сопричасної) перепони між католицькою і православною церквами? Хіба не була б суттєво дієвішою посвята України покрову Божої Матері, якщо б вона була скріплена Таїнством Любові її Божественного Сина, звершеним спільно очільниками українських церков у храмі Святої Софії перед іконою Її як “Нерушимої стіни”? Хіба не вислухав би Отець Небесний спільне моління Його дітей про єдність особливо тепер, у часу посту, коли ми молимось словами Божественної Літургії священного для Сходу і Заходу святителя Василія Великого: “А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла і крови Христа твого на суд або на осудження, але щоб знайшли ми милість і благодать з усіма святими, що від віку Тобі благоугодили … угамуй роздори Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей скоро розори силою Святого твого Духа; усіх нас прийми в царство Твоє, показавши нас синами світла і синами дня, мир твій і любов твою даруй нам, Господи Боже наш, усе бо воздав Єси нам”?
Ці питання до певної міри риторичні. І поки вони залишаються такими я разом із святим Василієм Великим щогодини молитимусь цю молитву:
Господи Отче небесний, Премудрості Твоєї просимо, Тої, Якою світ сотворив єси, Якою святих надихав єси, Якою Церкву свою непорушно оснував єси і Якою є Єдинородний Син Твій: Слово живе, Бог істинний, предвічна Премудрість, Життя, Освячення, Сила, Світло істинне, сущий у лоні в Тебе, Бога й Отця, Який народився від жони, святої Богородиці і приснодіви Марії, і, бувши під законом, осудив гріх плоттю своєю, щоб і ми, в Адамі вмираючи, оживотворилися в Ньому, самому Христі Твоїм. Молимо Тебе, Отче небесний, дай цю Премудрість нам, щоб Любов’ю Її, а не гординею нашою, проваджені, змогли ми прийняти Духа Святого і у Ньому, через Христа Твого і в Його святе ім’я, перед Яким прихиляється усяке коліно на небі, на землі і під землею, і ми прихилили свої коліна і, промовивши молитву, якої Він навчив нас, причастям Чесного і Пресвятого Тіла і Крові Його поєднались у єдину Церкву Твою – Тіло Його непорочне і святе – і так прославили Тебе, бо спасіння наше і є істинною славою Твоєю. Просимо, молимо і благаємо Тебе, Отця через Сина у Святому Дусі, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Отець Василь РУДЕЙКО
